Мы камень живой драгоценный имеем,
Живой на том камне построился дом.
И бури разрушить его не сумеют –
Скрепила навеки Христова любовь.
Пытались разрушить его фарисеи,
Но им не под силу гранита скала.
Испытан на прочность он был в Колизеи,
Десница Господня стоять помогла.
Ни голод, ни холод, ни тюрьмы, ни ссылки -
Ничто и никто христиан не сломал.
На трудных путях, тупиках и развилках
Господний народ во Христе устоял.
Мы так же на камне - строенье живое,
Положены в дело на нужных местах.
Избрал нас Господь, как наследье святое,
Чтоб быть на скале и в надёжных руках.
За это мы Бога прославим сердечно,
И жертву благую Ему принесём.
Придём со Христом мы до цели конечной,
Где песню победы в любви воспоём.
Октябрь 10/2004
Комментарий автора: Приступая к Нему, камню живому,
человеками отверженному, но Богом избранному,
драгоценному, и сами, как живые камни,
устрояйте из себя дом духовный, священство
святое, чтобы приносить духовные жертвы,
благоприятные Богу Иисусом Христом. (1Пет.2:4,5)
Ионий Гедеревич ,
Salem, USA
Поднимаю в небо взоры,
Где сияет красота;
Голубые там просторы,
Там живёт моя мечта.
Для души там дом готовый;
Путь закончится земной,
И войду я в мир тот новый,
В мир чудесный и святой.
Прочитано 10999 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
